Про мене і мій шлях в професію психолога

В 2012 році я отримала ступінь магістра психології в КНУ імені Тараса Шевченка і попрацювала в приватній школі стільки, щоб зрозуміти: школа — не моє місце. Далі — перерва на шлюб, материнство, переїзд з Києва до села, щоб подарувати дитині босоноге дитинство і побудувати готель в серці Карпат.

В 2018 році я звернулась до психотерапевтки. Я була нещасливою в шлюбі, спроби обговорити це розбивалися об мовчанку чоловіка. Це лякало, обурювало, спустошувало. Терапія стала місцем, де я могла бути собою. Наляканою, втомленою, тривожною. Де я могла плакати. Де відчувала, що мене бачать, чують і приймають. Не покращують, не вчать, а просто «дають бути». В моменти, коли я була зовсім одна зі своїм болем, я відчувала, що є людина, яка «за» мене. І я вчилась (і навчилась) бути «за» себе.

Проходити шлях болю, безсилля, відчаю самотужки було б важче, і я вдячна, що була не одна. Зі мною була чуйна та стійка людина, яка не руйнувалася від моїх почуттів і визнавала їхню доречність, що на фоні знецінення від партнера та необхідності «тримати обличчя» в родині та на роботі було цілющім, а також іноді говорила про свої почуття або досвід, і це саморозкриття прохолодним листком алое лікувало мої невидимі опіки.

Є думка, що допомагаючі практики — часто люди, яким допомогло, і я погоджуюсь. Я — та, кому допомогло. І та, хто хоче і може допомагати іншим.

В 2020 році я і моя подруга Даша Трофімова створили спільноту для жінок в Києві, в 2021 році я пройшла кілька навчальних програм і врешті-решт обрала травматерапію як напрямок підготовки. Веду психологічні консультації і допомагаю людям проходити крізь труднощі, чути себе, вчитися самопідтримці, ставати собі другом та опорою, і, головне, проявлятися такими, які вони є.

Більше про психологічне консультування, вартість, вільні місця в моєму розкладі читайте тут.