Про мене і мій шлях в професію психолога

В 2012 році я отримала ступінь магістра психології в КНУ імені Тараса Шевченка і попрацювала в приватній школі стільки, щоб зрозуміти: школа — не моє місце. Далі — перерва на шлюб, материнство, переїзд з Києва до села, щоб подарувати дитині босоноге дитинство і побудувати готель в серці Карпат.

 

В 2018 році я звернулась до психотерапевтки. Я була нещасливою в шлюбі, спроби обговорити це розбивалися об мовчанку чоловіка. Це лякало, обурювало, спустошувало. Терапія стала місцем, де я могла бути собою. Наляканою, втомленою, тривожною. Де я могла плакати. Де відчувала, що мене бачать, чують і приймають. Не покращують, не вчать, а просто «дають бути». В моменти, коли я була зовсім одна зі своїм болем, я відчувала, що є людина, яка «за» мене. І я вчилась (і навчилась) бути «за» себе. 

 

Проходити шлях болю, безсилля, відчаю самотужки було б важче, і я вдячна, що була не одна. Зі мною була чуйна та стійка людина, яка не руйнувалася від моїх почуттів і визнавала їхню доречність, що на фоні знецінення від партнера та необхідності «тримати обличчя» в родині та на роботі було цілющім, а також іноді говорила про свої почуття або досвід, і це саморозкриття прохолодним листком алое лікувало мої невидимі опіки. 

Є думка, що допомагаючі практики — часто люди, яким допомогло, і я погоджуюсь. Я — та, кому допомогло. І та, хто хоче і може допомагати іншим.

 

В 2020 році я і моя подруга Даша Трофімова створили спільноту для жінок в Києві, а в 2021 році я вступила до КГУ на програму підготовки гештальт-терапевтів. Веду психологічні консультації і допомагаю людям проходити крізь труднощі, чути себе, вчитися самопідтримці, ставати собі другом та опорою, і, головне, проявлятися такими, які вони є.

 

Більше про психологічне консультування, суть моєї роботи, вартість, вільні місця в моєму розкладі читайте тут.

Можливо, вам цікаво дізнатися про мене больше. В цих текстах особливо добре чути мене, мої цінності та переконання, і зрозуміло, через яку лінзу я дивлюся на світ:

А в рубриці «короткий метр» я одружила свій інтерес до людей та любов до письменництва. Іноді пишу короткі історії, немов вихвачені в темряві ліхтариком, уривки чужих життів, діалогів, зліпки моменту. Це міцний заміс із вигаданих та реальних подій, можливість грати вигадками та спогадами, розмиваючи межу між правдою та фантазіями.