Воловець-Київ-Хелм-Варшава-Гданськ.
4 потяги, 3 дні в дорозі, 2 жінки, 1 особлива подорож.
Вперше за 12 років удвох з @da.zemna. Хочу пам’ятати, як ми:
- після дороги вперлися вечеряти в стейк хауз в Варшаві «на спортивному» і виявилося, що тут би краще декольте і вії,
- запитували після того одна одну: «Що ти сьогодні вдягаєш?»,
- гуляли Гданськом без мапи і мети, обираючи по черзі, куди далі — праворуч або ліворуч,
- шукали дітям подарунки,
- пили коктейлі за обідом серед бурхливої зелені «Пана папуги»,
- говорили про все на світі і мовчали про те саме, а ще багато плакали і багато сміялися,
- домовилися, що, якщо хтось почне з нами фліртувати, ми — пара, тож вибачайте, мужики,
- сиділи в атмосферному барі та вигадували професії чоловікам за сусіднім столиком,
- ходили вечірніми вулицями з навушниками на двох і співали українських пісень, відчуваючи все, що колись було з нами: любов і біль, натхнення і тугу, втрати і безсилля, вдячність і надію, війну, війну і знову кляту війну,
- дивилися вкотре «Гаррі Поттера і Орден Фенікса» та «Смертельні реліквії» і проживали заново через теперешній фільтр. «Битва за Хоґвартс» тепер зовсім про інше…
- ловили сонце, ховалися від дощу, роздягалися і одягалися, фотографували одна одну і, боже, як це було прекрасно — на півгодини забути геть про все і мати єдиний клопіт — зробити класний кадр удвох.
І ми зробили це. І кадр, і подорож, і обіцянку на майбутнє. Ми дружимо 15 років, і давно говоримо про те, як класно було б кудись поїхати удвох. Але весь час щось стає на заваді – то навчання, то робота, то я вагітна, то Даша, то в мене немовля, то в неї, то я переїхала в Карпати, то немає грошей, то часу, то ще чогось.
Одне з відкриттів дорослого життя — час не з’являється. Його треба створювати. Будь для чого — для нової звички, для відпочинку, для хобі, для стосунків. І в стосунки з друзями теж варто вкладатися, їх теж варто робити пріорітетом — хоча б на кілька днів на рік. І якщо вже під час війни ми змогли знайти час, кошти, підтримку близьких, то ніяких відмазок після перемоги і бути не може.
«Гаррі Поттер і сонцедощ у Гданську» – так могла б називатись книга, яку ми писали в ці дні.