10 жовтня — Всесвітній день психічного здоров'я. ВООЗ запропонувала його в 1992 році, щоб підвищувати рівень обізнаності про проблеми в цій сфері та фокусувати увагу на підтримці кращого психічного здоров'я.
Нижче публікую 16 критеріїв психічного здоров'я, які зазначає Ненсі Мак-Вільямс. Пропоную читати і співвідносити з вашим актуальним досвідом: що з цього переліку є, а що потребує більше вашої уваги.
Бути психічно здоровим означає:
1. Здатність кохати
Тобто могти витримувати тривалі стосунки з Іншим, помічати його недоліки та сильні сторони, його інакшість, і все ж таки вибирати бути з ним, бути залученим і зацікавленим у стосунках з ним. Здатність захоплюватись, відкриватись, бути щирим та відданим, приймати недосконалість іншого без ідеалізації та знецінювання. Це стосується як батьківської любові до дітей, так і партнерських стосунків.
2. Здатність працювати
Не лише задля виживання, що теж важливо. Але й створювати щось, винаходити. Нам важливо усвідомлювати, що те, що ми робимо, має сенс та значення ще для когось — іншої людини, сім’ї, суспільства. Це здатність привносити у світ щось нове, важливе та бути захопленим цим процесом. Тут про здатність знайти і вибрати справу, якій ми присвячуємо себе, отримувати задоволення від її виконання, спиратися на сенс, який вкладаємо в цю справу і який з неї маємо для себе.
3. Здатність грати
Йдеться як про прямий сенс «гри» у дітей, так і про вміння дорослих грати метафорами, сенсами, словами, використовувати гумор, символізувати свій досвід, фліртувати, бути спонтанними та легкими. Грайливими, одним словом) І отримувати від цього задоволення. Сюди ж можна віднести і здатність насолоджуватися символами культури – літературою, кіно – як символами, що узагальнюють та опосередковують досвід.
Гра дозволяє нам переходити від позиції відстороненого спостерігача життя в активну позицію, ставати творцем своєї діяльності. Тому і дорослим варто більше співати, танцювати, займатись спортом, використовувати гумор замість спостерігати, як це роблять інші.
4. Здатність обирати безпечні стосунки
Це про здатність будувати і підтримувати здорові, стабільні, безпечні та довготривалі стосунки з людьми протягом 5 років та більше. Якщо дитина отримує досвід безпечної прив’язаності зі значимими людьми (батьками або тими, хто їх замінює), у дорослому віці вона зможе будувати такі самі — надійні і безпечні. «А якщо з батьками не пощастило? То всьо пропало?» – запитують інколи клієнти. Ні, не всьо пропало, таким стосункам можна навчитись і в роботі з психологом, в атмосфері довіри та безпеки.
5. Здатність до автономії
Наскільки ми можемо довіряти собі, своїм цінностям, вибору. Наскільки можемо витримувати інакшість інших і свою поряд із ними. Наскільки можемо спиратися на себе.
У людей, які приходять до мене на психологічну консультацію, часто спостеріється нестача автономії — і при цьому величезний потенціал, оскільки вони таки дійшли до психолога. Вони роблять не те, чого хочуть насправді, а часто і не встигають обрати, тобто прислухатися до себе, чого їм хотіти. При цьому ілюзорно автономія може зміщуватися на інші сфери життя. Наприклад, люди, які страждають на анорексію, часто намагаються контролювати хоч щось, що їм здається доступним, обираючи замість своїх бажань власну вагу.
6. Здатність приймати себе у всьому різноманітті та залишатися цілісним
Це здатність залишатися у контакті з усіма сторонами свого Я: як приємними, так і тими, що не викликають бурхливої радості. Наскільки ми можемо ставитися до себе як до достатньо хорошої людини, знаючи свої можливості та обмеження. Не розщеплюючись на грандіозне Я і нікчемне Я. Вміщувати у собі свою силу і свої слабкості. І ставитись до себе з теплою симпатією.
Це також здатність відчувати конфлікт і при цьому не руйнуватись і не розщеплюватись; здатність переживати різноманітні стани та почуття одночасно, наприклад, амбівалентні почуття до однієї людини, одночасно гнів та любов, роздратування та ніжність.
Сюди також належить почуття пов’язаності у часі, відчуття сталості особистості: «ось я була дитиною», «ось я доросла» – та сама людина, «якою я буду й через 10 років». Це здатність враховувати й інтегрувати все те, що дано від природи й те, що людина змогла у собі розвинути. Це почуття єдності з тілом: «Це частина моєї особистості, це я, і я піклуюсь про нього». Прикладом порушення цього пункту є «напад» на власне тіло, коли його несвідомо не сприймають як частину себе, воно стає чимось окремим, таким, що можна змусити голодувати або різати й ін.
7. Здатність підтримувати себе та відновлюватись після стресу та потрясінь в адекватний спосіб
Якщо у нас достатньо сили Его (мова про свідому частину нашої особистості, ту, про яку ми говоримо «Я»), то у складних ситуаціях ми не зриваємось і не використовуємо ригідні форми захисту: захворювань, відкату до безпорадності як механізму захисту на всі випадки життя, а здатні найкращим способом адаптуватись до нової ситуації.
8. Реалістична та надійна самооцінка
Це наша здатність помічати свої недоліки, але в цілому ставитись до себе добре. Вчитись на помилках, а тому вміємо їх визнавати й не критикувати себе надміру. Це здатність бути доброзичливими до себе й прагнути до самодосконалості, але не вимагати від себе недосяжного.
9. Наявність системи цінностей
Моральний центр особистості — її орієнтири «що таке добре, що таке погано». Якщо ця система автономна, стійка і досить гнучка, ми здатні орієнтуватися навіть у незнайомій ситуації, спираючись на свою систему етичних та ціннісних координат. Такі люди зазвичай сприймаються як надійні та стійкі.
10. Здатність відчувати та витримувати емоції
Це здатність відчувати весь спектр емоцій: зацікавленість, задоволення, сором, страх, пригніченість, зневагу, відразу та інші. Залишатись і бути зі своїми емоціями, переживати їх, але не діяти під їхнім впливом. Відокремлювати думки та емоції від автоматичних дій, відрізняти зовнішню реальність дій від внутрішньої реальності почуттів. Тобто це одночасна здатність залишатись в контакті зі своїми почуттями й думками – своєю раціональною частиною. Наприклад, якщо ми відчуваємо злість, це не означає, що ми нападаємо на іншу людину.
11. Здатність до рефлексії
Здатність розрізняти себе та іншого, здатність побачити те, що відбувається ніби «збоку». Це про певну метапозицію, коли ми усвідомлюємо спочатку себе, свої почуття, процеси, стани. А потім усвідомлюємо усвідомлене — як це пов'язане із поточною ситуацією, нашим минулим, майбутнім, з іншими людьми. Складний психічний процес, що покращує якість життя. Здатність залишатися его-дистонним (це означає збереження здатності ставити під сумнів свої думки, почуття та інтерпретації, вміти відійти від них, не вважати їх єдиною точкою відліку. Один з важливих показників здатності усвідомлювати себе — почуття гумору.
12. Здатність відокремлювати себе від інших
Це про межі, вміння бачити себе та інших як окремих людей. Я це я, а інші — це інші. «Інші» – зовсім окремі особистості, зі своїми власними особливостями, особистісною та психологічною структурою. Здатність розуміти, що мотиви іншого можуть відрізнятись від тих, які ми їм приписуємо, що дії іншого не обов’язково пов’язані з нами. Відокремлення – це розуміння того, що у іншого є наміри, які стосуються його власних контекстів. І здатність витримувати парадокс, що ми ніколи не зрозуміємо точно, що означає влізти в чужу шкуру. Ми обмежені своїм досвідом та здатністю уявляти.
13. Широка палітра психологічних захисних механізмів
Захист – чудовий механізм творчої адаптації. Проблема виникає тоді, коли їхній репертуар бідний і обмежений, і людина на всі стимули (різні) реагує невибірково. Прекрасно, коли є а) вибір захистів та б) здатність здійснювати адекватний ситуації вибір. Тоді десь ми сублімуємо, десь ізолюємось від того, що відбувається, а десь застосовуємо інтелектуалізацію.
14. Баланс між тим, що я роблю для себе і що для інших
Це про можливість бути собою і піклуватися про свої потреби, враховуючи інтереси інших людей, не завалюючись ні в жертву, ні в рятівника, ні в тирана. Про те, як ми займаємо своє місце у світі, наскільки воно наше за внутрішнім правом, наскільки ми дозволяємо іншим бути поряд з нами.
15. Здатність бути та почуватися живим
Здатність до ентузіазму, до продукування смислів. Без цієї здатності людина може бути здоровою, «нормальною», але відчуває себе ніби «неживою».
16. Здатність приймати власне безсилля
Це здатність щиро та чесно сумувати, відчувати біль, скорботу у зв’язку із тим, що неможливо змінити, продовжуючи жити. Прийняття своєї обмеженості й оплакування того, чого ми хотіли би мати, але за певних обставин не можемо.
Покоління наших батьків та дідусів виховували у дусі знищення слабкостей, що заперечує людські обмеження, звідси всі ці подвиги під гаслом «здохни, але зроби». Насправді люди — не боги, у нас є як можливості, так і обмеження, не все нам доступно, підконтрольно, не всі у нашій владі. Можна оплакувати якісь свої неможливості, але важливо вміти знаходити сенс і насолоду в поточному бутті.